22. 09. - День партизанської слави

Виховний захід «Діти-партизани: міф чи реальність?»

Мета: навчальна: розширити знання учнів про партизанський рух в Україні та в рідному місті, героїв партизанського руху, відкарбувати в їхній пам'яті імена найвідоміших діячів партизанського руху; на пошуковому матеріалі довести до учнів, що війна забрала у дітей дитинство, примусила їх сильно страждати, брати в руки зброю, щоб захищати свою Вітчизну та помститися за долю своїх рідних; розвиваюча: розвивати вміння виступати із повідомленням перед аудиторією; виховна: сформувати в учнів інтерес і повагу до історичного минулого нашої Батьківщини; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до України, пошану до ветеранів війни.

Обладнання: презентація «Діти партизани», мультимедійний проектор та дошка, уривки зі спогадів Володимира Бебеха, Яші Гордієнка, виставка літератури «Не померкне слава партизанська», карта «Алея Слави Кролевеччини».

Форма заходу: урок-лекція.

Хід заходу

Вчитель (розповідь супроводжується показом презентації «Діти партизани»)

22 вересня, у День партизанської слави з почуттям безмежної подяки й любові ми віддаємо данину поваги ветеранам антифашистського опору: колишнім підпільникам і партизанам, захисникам і визволителям рідної землі – усім, кого ми з гордістю називаємо народними месниками. Відзначення цього свята є державним визнанням неоціненного внеску народних месників у велику Перемогу над фашизмом.

Найважчі та найжорстокіші випробування випали на долю нашого народу у роки Другої світової війни. Мільйони українців, у тому числі тисячі кролевчан, пройшли крізь це пекло..

В роки тимчасової німецько-фашистської окупації Сумщина перетворилася на партизанський край. Керівниками партизанських загонів та з’єднань були А. Ф. Федоров, С.А. Ковпак, М. Наумов, И.И. Шитов, А. Н. Сабуров, С.Ф. Маліков, О.Д. Бородій.

Силами підпільних організацій партизани висаджували в повітря ешелони ворога з живою силою і бойовою технікою, продовольством, підривали мости,

знищували автомашини. Підпільники виводили з ладу залізниці, лінії зв’язку, громили гарнізони німців.

У страшні роки війни разом з дорослими взялися за зброю діти, щоб захистити Батьківщину від ненависного ворога. Їх дитинство закінчилося 22 червня 1941 року, а точніше з того самого дня, коли Німеччина напала на Радянський Союз.

Учень

Ее я узнал не из книжки -

Жестокое слово война!

Прожекторов яростной вспышкой

К нам в детство ворвалась она.

Смертельными тоннами стали,

Сиреной тревоги ночной

В те дни мы в войну не играли,

Мы просто дышали войной.

В читальнях притихших и тесных,

На отмелях книжных морей,

При свете коптилок железных

Шуршали листы букварей.

Хлопчики та дівчатка йшли на фронт у військові частини, ставали синами та донями полків. Вони були розвідниками і зв'язківцями, сестрами милосердя і підривниками. За покликом юних сердець ставали підпільниками, партизанами, що б помститися ворогові за смерть батьків та братів, за наругу над матерями і сестрами, за спалені домівки, за всі нелюдські злочини фашистів. Вони гинули в боях. їх катували гітлерівці, але юні герої не здавалися.

Великі подвиги творили вони в роки війни. Багато дітей удостоєні високих урядових нагород. Партизан українець Валя Котик посмертно удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.

Багато дослідників партизанського руху скептично налаштовані щодо участі дітей в ньому. Вони вважають, що роль дітей у війні перебільшена.

«Дорогі батьки! Пишу вам останню свою записку. Помилування не чекаю... На слідстві я тримався спокійно... Протягом чотирьох з половиною годин били

тричі. Били гумою, грабовою палицею, залізною палицею по жилах. Після цього я погано чую. Ті, хто був у моїй групі, зараз на волі. Ніякі тортури не примусили назвати їхні прізвища. Я не боюся смерті, помру, як належить патріоту Батьківщини. Перемога буде за нами. Яша»

Передсмертна записка юного одеського підпільника Яші Гордієнка, який був закатований фашистами у 1942 р.

Учні роблять повідомлення «Партизанський рух на Кролевеччині».

(Вчитель показує згадані села на карті Кролевеччини)

Вчитель У 1926 році у с. Вербівка на Київщини народився хлопчик Ваня. У три роки він став сиротою, бо померла його мама. У 1934 році дитбудинок, в якому знаходився Ваня, був розформований і його забрала в с. Зазірки колгоспниця М. Я. Шевченко. У цьому ж році пішов у 1-й клас. Навчався добре. У 1941 році закінчив школу в Зазірках. Під час війни був розвідником у ковпаківців. Виконуючи завдання, був схоплений німцями, впізнаний поліцаєм і жорстоко закатований 25 листопада 1942року. Було йому 13 років.

Згадуючи таких людей і доблесні їхні справи, маємо завжди пам’ятати, що партизанський рух, як і все пов’язане з минулою війною – це вічно жива історична пам’ять, яка повинна вчити повазі до минулого та виховувати почуття патріотизму не гучними гаслами, а ділом.