27.11-01.12 Тиждень пам’яті жертв голодоморів

«Ті чорні дні голодомору,

Мов рана, що не заживає,

Вони крізь час тривожать душу,

І спокою вона не має....»

Тематична лінійка «Голодний рік, голодний вік»

1 учень

Чимало різних лих

Спіткали наш народ.

Та найстрашнішим з них

Був штучний голод

Не забудеться ніколи

Те голодне лихо

Й ті роки, що в Україні

Люди помирали тихо.

... забуто про моральність,

Про людські всі почуття.

Йдуть до хати енкаведисти

По чиєсь життя.

2 учень

Страшна картина очі ріже -

Дитя мале лежить в снігу.

Воно вже й ворухнутися не може.

О, Боже!

За що цю кару заслужило

Оте маленьке немовля?

Чи, може, вкрасти щось успіло,

Та ні, то рідна мати кинула його -

Померла щойно.

Хоча й накрила малюка рукою,

Не дасть тепла ніколи вже вона.

І те мале дитя

Все плаче та кричить.

Чи хто його почує, чи хто на поміч

прибіжить?

Та ні, ніхто вже не почує,

Ніхто не прибіжить,

Бо вже нема нікого у селі..

Бо тільки смерть навколо них кружить – прийшов Голодомор!

3 учень

Тож, Господи, якщо почуєш слово це,

Згадай і мертвих і живих,

Хай не забудем ми ніколи

Кісток жертовних, вікових.

Допоможи здолати спрагу,

Ту спрагу помсти крижану

І пам’ятать людську відвагу

До смерті вірну, молоду.

Хай ми поляжемо кістками,

Та відрубаємо навік,

Хай будем справжніми катами,

Та не заплющимо повік,

Допоки не лунає слово

«ГОЛОДОМОР» у всіх серцях,

Поки не зрозумієм знову,

Що ходим всі ми по мерцях.

Що, може, дід, а, може, прадід

Хлібини крихітки не мав,

Поки усякий скаже: «Справді,

А я такого і не знав».

Учитель історії

Голодомо́р 1932–1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйоних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці.

Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодoмору. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод у Поволжі 1921-1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері,— стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.

У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб і це при тому, що в Україні в цей час не було війни!